Проблема адаптації до умов дошкільного закладу стосується дитини 2-6 років. Процес поступового входження у світ поширених соціальних зв'язків та його освоєння дістав назву соціалізація. Водночас соціалізація забезпечує індиві­дуалізацію, оскільки лише у соціальних зв'язках, спілкуванні, взаємодії відбува­ється самовизначення у соціокультурному просторі та розвивається самосвідо­мість.
Одним з головних „двигунів” розвитку дитини є потреба орієнтуватися у оточуючому середовищі, розуміти його. Щоб дитина могла довіряти йому, світ повинен бути стабільним і передбачуваним. Але в певний момент в цей, такий зрозумілий, звичний світ, втручаються нові елементи, все змінюється і потрібний час, щоб все знову стало звичним. Приклади таких „втручань” – переїзд, зміни в складі родини і, звичайно, прихід до дитячого садочка. На думку науковців остання подія – це, безумовно, стрес, до якого дитячий організм повинен адаптуватися.

         Специфікою сучасного освітнього простору школи як компетентнісно орієнтованого, продуктивного навчально- розвивального середовища зумовлено необхідність зміни усталених методичних підходів до побудови уроку та його дидактичного оснащення, потребу забезпечення продуктивного навчально- методичного супроводу  формування мовної особистості учня.

   Пріоритетними стратегічними орієнтирами  даного етапу розбудови освітньої галузі визнано  досягнення європейського рівня якості та доступності освіти,  дієва та своєчасна проекція нового знання в освітню систему та  переведення його в життєву компетентність, професійну та особистісну успішність членів суспільства.

   Реаліями освітянського сьогодення  сформовано  потребу оптимізації освітньої мережі, відкриття закладів, де зосереджено сучасні освітні ресурси, яких немає в окремо розташованій чи територіально наближеній до споживачів освітніх послуг школі.